Вірші про село

22 Вірші про село

  1. panasmirnuy сказав:

    Хай будуть вдома, а не на війні
    усі мужчини, дорогі мені.
    Хай буде мир, бо вже задосить втрат.
    Нехай вернеться тато, син і брат.

    Хай будуть переможцями в бою,
    нікому землю не здадуть свою,
    бо Україна – з нами, з нами Бог.
    І в повсякденні треба перемог!

    Ви треба на роботі і в сім’ї,
    ви треба друзям і близьким своїм!
    Вам треба поле сіять навесні…
    НЕХАЙ НІХТО НЕ БУДЕ НА ВІЙНІ!!!
    (С) Марія Семенюк

  2. panasmirnuy сказав:

    Був хутір, а тепер – гуде кущами.
    Життя було, а лісом поросло…
    І хатнище, поливане дощами,
    Забуло рук господаря тепло.

    Як дерево старе не пересадиш,
    так само пам’ять не перевезеш.
    Давним-давно було Затишшя садом,
    Тепер тут навіть дички не знайдеш.

    Ще є поодинокі “затишани”,
    яких з корінням вирвало тоді.
    вони живуть, вони позалишали
    там власні душі – знаки на воді…

    (С) Марія Семенюк

  3. panasmirnuy сказав:

    Маша Гриценя
    Живу я в гарному селі,
    Куточку мальовничому.
    Гудуть улітку тут джмелі,
    А взимку гостей кличемо!
    Яка б пора це не була,
    Завжди у нас красиво,
    Росте маленька дітвора –
    Нова робоча сила.
    І так завжди, із року в рік,
    Радієм новій зміні,
    Яка лишається повік,
    В Знамирівці, на Україні.

  4. panasmirnuy сказав:

    Ясенчук Любов 19.04.2011р.
    Коли живеш далеко ти від дому
    Щомиті згадуєш своє село
    Ту вулицю і двір й хату знайому
    Де все твоє дитинство прогуло

    А я родилась у Волинськім краї
    В барвистім Ківерцівському селі
    Ростуть сади там і ліси безкраї
    У Холоневичах й живуть мої батьки

    Там небокрай удвічі голубіший
    І сонце гріє в сто разів сильніше
    Там мамині весною пахнуть квіти
    І батьків урожай буяє восени.

  5. panasmirnuy сказав:

    Красиве село Холоневичі. Якими найщирішими, що від серця йдуть словами, якими найчистішими барвами передати твою замріяну красу, оспівати твоїх прекрасних і мужніх людей трударів, воїнів, творців?
    …Стародавнє село Холоневичі. Вслухайтесь у його назву і ви почуєте в ній подих історії, мужню і поетичну душу народу.
    Багато різних легенд і переказів ходить серед людей про виникнення села. Ось одна із них, образно передана вчителькою місцевої школи Панасюк Раїсою Василівною у вірші:
    Ой за лісом, пралісом ясне сонечко встало
    І промінням ясним все навкруг осіяло.
    А тим лісом, пралісом трійка коней біжить,
    А в тій трійці вельможний пан Холонів сидить.
    На мя’кому кожусі з ним собака лежить
    І годований, пещений-тільки шерсть аж блищить.
    А хазяїн так ніжно його по спині
    Гладить рукою в задумі своїй
    Шкода йому собаку оцю віддавать,
    та везе він її на людей обмінять,
    Бо вдалося вельможі землі прикупить
    Тепер треба на ній кріпаків поселть,
    Щоби кров’ю і потом її поливали,
    Щоб зростили для пана рясні врожаї,
    Щоб принесли для нього рясні червінці.
    Ну а гроші він завжди знайде, де подіть.
    Треба ж весело час свій на світі убить
    До роботи ж незвичні панські ручки ясні
    І не знають вони що таке мозолі.
    Полювання, бенкети, застілля гучні.
    Танці, музика, гості, веселі бали
    І будинок у місті,фільварок в селі
    І багаті наряди, вино і жінки
    Так, багато це все потребує грошей.
    Тож багато потрібно робочих людей.
    Ой за лісом-пралісом жваво трійка біжить,
    А в кареті вельможний пан Холонів сидить
    Батогом підганяє Піддубних, Гордіїв
    З гнівом і нетерпінням покрикує їм:
    Гей , холопи, жвавіше кажу вам ідіть,
    Чи ви хочете ще раз удар получить?
    Ось і поле, повітка. Відпочиньте за ніч.
    Бо на ранок робота чекає усіх.
    Догоряв і тяжкий, і гіркий новий день
    Для нещасних отих двох холопських сімей,
    Та для нас історичне він значення мав.
    Бо для світу тоді Холоневичі дав.
    То початки твої, о село ти моє.
    То витоки твої, то коріння моє.
    У неволі тяжкій й безпросвітнім труді,
    У сльозах і поту жили предки мої…

  6. panasmirnuy сказав:

    Село моє (слова Любові Ясенчук)

    Село моє стоїть в поліськім краї
    Круг нього розстелилися ліси
    І ніжно там так соловей співає
    Про рідний край,про батьківські хати

    Ах знали б ви,як там цвітуть сади
    Як мамин голос з поміж літ лунає
    Як мучаться в полях наші батьки
    Ах Холоневичі село його кохаю

    Там верболози гнуться до води
    Там річка Кормин в лісі протікає
    Там босими ногами втоптані стешки
    І крізь дитячий сміх лунає.

  7. panasmirnuy сказав:

    Марія Семенюк
    І сном поганим пройде день вчорашній…
    Прокинься, подивися у вікно.
    Тепер не страшно, правда вже не страшно?
    Ми про війну дивилися кіно.

    У цинкових футлярах сплять актори –
    І плани другорядні, й головні…
    Засохлий мозок лисої потвори
    Не має милосердя, жалю, ні.

    Зіграли хлопці по останній ролі,
    Та, будем сподіватись, не дарма.
    Москальське бидло преться на гастролі,
    але квитка зворотнього нема….

  8. panasmirnuy сказав:

    Марія Семенюк

    Навіщо тепер ці руки?
    Нікому ви вже не треба,
    якщо я вас від розпуки
    щодня піднімаю в небо!

    Навіщо тепер ці руки?
    не треба вже ви нікому.
    Не няньчитиму онуків –
    мій син не прийшов додому.

    Мій вистражданий, мій любий!
    Приснися! Як жити далі?
    Тебе пам’ятають люди,
    Дай Бог, щоб не забували…

    Синочку, ти воїн неба,
    як всі ви із тої Сотні.
    Молитимуся за тебе,
    ти тільки приснись сьогодні!

  9. Ultimate Невідомий сказав:

    “Про село”

    Щось є у цьому гарне –
    В селі у спокої сидіти
    Та бажання втамовувати марне
    Змусити мої вірші зрозуміти.

    В польоті думки час спиняю,
    Неголосний шум слухаю,
    Довкола тихо споглядаю,
    Квіти пахучі нюхаю.

    Та знову треба працювати,
    Бо лише 5 хвилин, щоб відпочити,
    Щоб міста бруд із серця викидати
    І село у душу пустити.

    А, як стемніє, вийти у садок,
    Коли над головою височить намисто
    Таких яскравих тут зірок,
    Та лиш вдивлятися в це небо чисте.

  10. Ultimate Невідомий сказав:

    “Вечір”

    Вечір ходить за селом,
    Кута землю тихим сном, –
    Сплять тополі
    В чистім полі,
    Вітер вклався під млином.

    Місяць в небо виплива –
    Заіскрилася трава,
    Він краплини-Янтарини
    Щирим сріблом полива.

    В річці хлюпає вода,
    Сон на неї не спада,
    Плещуть хвилі Срібнокрилі,

    Ночі чується хода.
    Ніч приходить із ярів,
    Тихне шепіт яворів,
    Лиш не гасне

    Місяць ясний,
    Сон приносить до дворів.
    Тиша впала на поля –
    Спить натомлена земля…

  11. Ultimate Невідомий сказав:

    “Верба похила над водою”

    Верба похила над водою
    Зелені коси розплела.
    Я знову тихою ходою
    Бреду до рідного села.

    Місток. Човни і перші хати,
    Стежина, граючись, веде.
    Мені не треба поспішати,
    Давно мене ніхто не жде.

    Отут стояла наша хата,
    Де верби стали молоді.
    Мої маленькі ноженята
    Тут часто бігали тоді…

    Я тут родивсь. Оці тополі
    Мене любили тут малим.
    Я тут зростав на вільнім полі,
    Зігрітий сонцем золотим.

    Частенько тут блукав у житі,
    Пташині слухав голоси.
    Моєю мрією повиті,
    Синіли там мої ліси.

    Тут все моє. Мій гай замрійний,
    І ця ріка, і ці сади.
    І я, бурлака неспокійний,
    Іще не раз прийду сюди.

    Тут все моє. І тут я вдома,
    Стежину кожну я впізнав,
    Зростає радість, гасне втома,
    Тут все моє. Я тут зростав.

  12. Ultimate Невідомий сказав:

    “Моє село з духм’яними садами”

    Моє село з духм’яними садами,
    Біля очей суха долоня мами…
    Сорочка вишиванка і калина –
    Це сама найрідніша Україна.

    Надвечір цвіркунів далеко чути…
    В траву шовкову впасти і заснути.
    Яка ж в землі рідненькій, друзі, сила,
    Що, буцімто, ростуть у мене крила.

    Садка ледь-ледь зелене шепотіння,
    Мережива на сонці павутиння.
    Рум’яний подих теплої хлібини –
    Це частка теж моєї України.

    Крізь коси верб проміння сліпить очі,
    Фіалок подих стелеться до ночі.
    Рожевим поничем кущі увиті,
    Подібного не бачив я у світі.

    Над гаєм перша зірка засвітилась,
    З дітьми лелека крилами укрилась.
    А очі неба стали сині-сині,
    Таке буває лиш на Україні.

  13. Ultimate Віктор Геращенко сказав:

    Згаса над селищем моїм

    Згаса над селищем моїм
    Зоря в ранковому світанні,
    А в небі синьо-голубім
    Вже грають промені багряні.

    Понад рікою вдалині
    Низенько стеляться тумани.
    Як не пишатися мені
    Тобою, селище кохане.

    Я полюбив твої сади,
    Розлогі верби над водою.
    Де б я не був, де б не ходив –
    Тут все пов’язане з тобою.

    Коли лишусь в самотині,
    В думках завжди до тебе лину.
    Ти так нагадуєш мені
    Мрійливу пісню солов’їну.

  14. Ultimate Віктор Геращенко сказав:

    За причілком пада тінь від ясена

    За причілком пада тінь від ясена
    На хатину, де з дитинства жив.
    До якої пам’яттю прив’язаний,
    До якої сто доріг біжить.

    Над вікном гніздечко звила ластівка,
    Пахнуть медом росяні гілки,
    А між них містечко ціле – пасіка,
    Бджоли обціловують квітки.

    Вниз до річки покотилась стежечка,
    Крадькома сховалась в осоці,
    А над нею вже тумани стеляться,
    Все навкруг немов у молоці.

    Земле рідна, пісне заповітная,
    Джерело незвіданих глибин,
    Лиш тебе одну довіку віддано
    Берегти я буду і любить.

  15. Ultimate Генріх Акулов сказав:

    Сум

    Тихо село вимирає,
    Ні, не кричить, не кляне.
    Тихо, як вечір згасає,
    І непомітно помре.
    Плаче бабуся старенька:
    Газу і хліба нема.
    Де ж діточки твої, ненько,
    Чом ти на старість сама?
    Діти були і держава…
    Все кудись ділось, пішло.
    Діток на фронт виряджала,
    Жодне назад не прийшло.
    Щодня у полі трудилась,
    Щодня, в трудах до зорі,
    Молодість тихо котилась
    В старість, і ось ми – старі.
    Тихо ідуть, вимирають,
    Ні, не кричать, не клянуть,
    Спокою лише бажають,
    Смерті, як манної ждуть.
    Тихо село вимирає,
    Тиша в вечірній порі,
    Навіть Сірко-пес не знає:
    Гавкать йому, а чи ні.
    Смуток наповнює душу,
    Тяжко і страшно мені,
    Нащо терпіти я мушу
    Це запустіння в селі.
    За що мені така доля,
    Нащо живу в такі дні?
    Попрані щастя і воля,
    Порожньо, сумно в селі.

  16. Ultimate Віктор Геращенко сказав:

    Загубилось в долині село

    Загубилось в долині село,
    Закрохмалене в бархатний іній.
    По шибки у сніги забрело
    І туманіє в млі надвечірній.

    Над покрівлями стелиться дим,
    Сіре небо насупило брови.
    На відлигу це все – так і жди,
    Починають темніти діброви.

    Мов орган, тепловозний гудок
    Десь далеко за лісом, за ставом
    Проспівав якусь мить і замовк –
    А луна все не тане й не тане.

    Галасує довкіл вороння,
    Будить гамором лапи заснулі.
    Закрохмалений бархат злиняв –
    На весну, на весну повернуло.

  17. Ultimate Віктор Геращенко сказав:

    Пам’яті батька

    І донині сниться татова криниця –
    Викопав з сусідом на межі.
    Серце болем крає, бо у ріднім краї
    Не лишилось жодної душі.

    Адже, як не дивно, та безперспективним
    Виявилось татове село.
    І людське коріння, як дрібне насіння,
    По світах, мов вітром, рознесло.

    Часто, для годиться, їжджу до криниці,
    Тату й мамі низько поклонюсь.
    Сяду, посумую, нишком поміркую,
    Та води криничної нап’юсь.

    І надія в серці потайки іскриться:
    Час бо відродити вже село,
    Доки не зміліла татова криниця,
    Доки б’є фонтаном джерело.

  18. Ultimate Віктор Геращенко сказав:

    Обряди, мову, звичаї Ти бережеш, село.

    Обряди, мову, звичаї
    Ти бережеш, село.
    На радість друзям
    Ввічнюєш,
    И ворогам на зло.

    Краплинка до краплиночки.
    Все в серці з давніх літ –
    Історія Грушевського, Тарасів «Заповіт».

    У пам’яті живуть твоїй,
    Хоча й пройшли роки,
    І Крути, й смерть
    В Батурині,
    Сибір і Соловки.
    Кат скаженів і хмурився –
    Пощади не моли.
    Петлюрівці, бандерівці
    Для нього ми були.
    Та в рабстві
    Не зігнулось ти,
    Усе пережило.
    Якби не ти, село моє,
    Вкраїни б не було.

  19. Ultimate Віктор Геращенко сказав:

    Звивається стежиночка до рідного села

    Звивається стежиночка
    до рідного села,
    Та найдорожча жилочка,
    де молодість пройшла,
    Та ниточка без вузликів,
    що в серці я ношу,
    Та найсвятіша музика,
    якою дорожу.

    Веде вона по споришах
    в калинові гаї,
    До верб, де ночі не на жарт,
    співають солов’ї.
    Де луг, де гайворін-трава,
    де гомонить струмок,
    Де все дитинство ожива
    від згадок і думок.

    Село моє, мій дивосвіт –
    колисочка подій,
    Лишило ти глибокий слід
    у пам’яті моїй.
    Все найдорожче зберегло,
    що діялось-булось –
    Моє найглибше джерело –
    село, моє село.

  20. Ultimate Віктор Геращенко сказав:

    І знову ця знайома стежка в полі

    І знову ця знайома стежка в полі
    Петля, в’юнить до рідного села,
    Що маячать ген-ген на видноколі,
    Тут народивсь, тут молодість пройшла.

    І серце в грудях трепетно заб’ється,
    І сум, і радість болем забринить.
    Душа моя немов з-за граток рветься
    І пташкою в гніздо своє летить.

    І хочу я душею притулитись,
    І зором обійняти все довкіл,
    І серцем спраглим із тобою злитись,
    І буть корисним, доки стачить сил.

    Село моє, для мене ти єдине,
    Як мати рідна, як саме життя,
    Як хліб землі, як пісня лебедина –
    Не стань тебе – впаду у небуття.

  21. Ultimate Віктор Геращенко сказав:

    Хворію я тобою до знемоги…

    Хворію я тобою до знемоги,
    Всім тим, що маєш,що у тебе є.
    Сучасним станом і життям убогим –
    Хворію, млію, селище моє.
    Садок вишневий і верба крислата,
    Ставок і луг, і батьківський поріг.
    Пишаюсь вами, бережу вас свято,
    І низько вам вклоняюся до ніг.
    Хворію я тобою до нестями,
    До дна спиваю рідні береги.
    Доводитесь мені ви не гостями,
    Бо ви мені довіку дорогі.

  22. Ultimate Анатолій Таран сказав:

    Люблю село своє тоді…

    Люблю село своє тоді,
    коли осталось наодинці
    при не столоченій билинці
    й не скаламученій воді.
    Коли збирається рідня,
    хай вже мала, та працьовита,
    у бронзу літа перелита,
    в осінню честь оцього дня.
    І тихо мовляться слова,
    і шепче зірка вечорова.
    І чуть, як засина трава
    у колисковій рідній мові.

Залишити відповідь