Факти

ПРИЗАБУТІ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ

Всі знають,що в наш час у центрі кожного села встановлений Поклонний хрест(по-народному-“фігура”). Але, мабуть, мало-хто знає, що колись таких фігур довкола нашого села було п’ять: три в селі (біля хати Мартинюка Матвія; напроти хати Войтовича Івана; на теперішньому городі Устимчука Олексія) і дві за селом (в урочищі Ладеса і на Загулку-на те поле зараз так і кажуть-біля Хреста). Всі фігури були з дерева (обов’язково-з навскісною перетинкою), тому одна з них зруйнувалася і впала сама по собі, а решту по-бузувірські зруйнувала совєцька влада. Цікаво,що простояли ті фігури аж до 60-х років минулого століття.

Ставили Хрести біля доріг і стежок, і колись люди, проходячи повз них, хрестилися і вклонялися. Значення Поклонного хреста таке саме як і у Хреста, що встановлюють на церковному цвинтарі, то ж давайте перестанемо смітити, веселитися, лаятися і розпивати спиртне біля святині, яка за легендами оберігає село і його жителів від усього злого і лихого.

КОЛИСЬ У ХОЛОНЕВИЧАХ БУЛИ ШЛЯХАНИ, АБО ДЕЩО З ІСТОРІЇ ВУЛИЦІ ЦЕНТРАЛЬНОЇ

Довгий час у Холоневичах на все село був лише маленький кусок, всього у кількасот метрів, дороги з твердим покриттям (від аптеки до хати Войтовича І.О.) по теперішній вул.Центральній (колишня ім.Леніна). Робили ту дорогу ще за Польщі. На місці, де мала проходити дорога, чорну землю вибирали аж до білого піску, потім у вибрану яму засипали лише білий пісок, добре утрамбовували, і тільки тоді викладали камінь-бут, який волами і кіньми возили аж з Янової долини (кожному двору була повинність привезти певний об’єм каменю).
Коли дорогу “побудували”, а вела вона до панського двору (зараз-територія лікарні), то почали її називати велично-Шлях, а людей, які проживали при Шляху-шляханами/

Згодом, коли на інших вулицях висипали дороги щебенем, такі назви стали менш уживанішими, але ще й дотепер від старих людей можна почути слова “шлях” і “шляхани”.
Що цікаво,”польську бруківку” укладали лише двоє чоловіків. Невідомо, як довго вони це робили, але свою роботу вони виконали так якісно, що ми й дотепер користуємось”плодами” їхньої праці.

ЖАБОКРИК.ВІН ТАКИЙ…

Жабокриком у Холоневичах називають район старої школи (вулиці Шкільна?, Ювілейна, Тиха, Лісова?). Це найнища місцина у селі, і у повноводні весни мешканці цих вулиць (особливо Тихої) потерпають від паводків, хоча довкола є багато ставочків (близько 20), канав, ровів, потічків і відповідно мостів і мостиків.

І як ви вже здогадалися,така надмірно зволожена місцевість сприяє життю і розмноженню дивних земноводних істот-жаб, і часто навесні, тут і тільки тут, можна почути їхню “музику”.
Особливий Жабокрик ще тим, що є тут унікальне роздоріжжя на шість(!) напрямків, рукотворний березовий міні-парк і єдиний(!) в селі пішохідний провулок-насип, яким більшість місцевих жителів добирається у центр села.
Як відомо, жаби прокидаються із зимової сплячки з настанням справжнього весняного тепла і уже незабаром ми зможемо переконатися чи виправдовує Жабокрик свою кумедну назву.
Така-от історія…

ЧОМУ В ХОЛОНЕВИЧАХ ВУЛИЦЮ ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА НАЗИВАЮТЬ ЗОЛОТОЮ ?

Є в Холоневичах вулиця з дуже оригінальною і цікавою назвою-вулиця імені Шевченка (в народі-Золота). Але,мабуть, мало хто знає чому цю вулицю називають так незвично.

Так от, трапилася ця, трохи кумедна, історія в 70-х роках минулого століття. Одного дня приїхали в наше село цигани і почали пропонувати жителям тієї вулиці, що зараз зветься Золотою, купити в них золоті злитки. Багато хто спокусився на дешеве циганське “золото” і придбав собі шматок (хто більший, хто менший, а хто й два). Як потім виявилося, це були шматочки звичайного жовтого металу.

Недовго кепкували в Холоневичах з довірливих і ошуканих селян, з часом все призабулося, а от така “дорогоцінна” назва збереглася за цією вулицею і до наших часів.
Ось така історія…

ІСТОРІЯ НАРОДНОЇ НАЗВИ ВУЛИЦІ САДОВОЇ В ХОЛОНЕВИЧАХ, АБО ХТО ТАКІ БАТРАКАНЦІ

Вирішили якось сільські мужики порахувати на якому кутку в селі найбільше приймаків, і виявилось, що на той час найбільше їх проживало на теперішній вулиці Садовій і прилеглих провулках.

А оскільки приймацьке життя суворе й нелегке (недарма ж співається у народній пісні “хто у приймах не буває, той горя не знає”), то дотепники з допомогою “тонкого” селянського гумору приймаків порівняли з наймитами (батраками).

Після цього в селі на той куток почали казати батрацький, згодом прижилася коротша назва-Батрак, проте жителів вулиці Садової називають не батраками, а більш лагідно-батраканцями.

Ось така історія…

 

Автор: Петро Сопонюк

Холоневицький інформаційний обмінник